Ярокий вечір, як заскочив на закладки по Большій Васильківській. Місце було запрошливе, анаша лежала на поверхні, мов тоненький снігокатанка, що гріла мої душу та мозок. Її радості неможливо зіміряти, лише довіршувати. Цілий день чекав на цю хвилю, на цей кайф, коли мій організм знову схоплюватиме бурхливий танець з прекрасною МДМА.
Усе почалося, коли я дізнався про нову партію, яка з'явилася у нашому місті. Звістка про цю чудову речовину розлетілася швидше, ніж шмыгання твого дідька по вулиці. І ось, я вже добрався до останнього моменту: мій телефон дзвонить, іниціатором виклику є мій довірений шиз із прізвищем «Тріпер». Цей тупий сукин син вміє затрахати не на жарт!
— Ей, бруднюча, встиг биш сюди, забирай свою прописку та теревенько в машинку! — кричу я, бачачи, як він підкрадається до мене. У себе в кишені, він носить бабине серце, але молодець — робить свою справу!
Мій вірний піде на все, аби я почувався на правильній хвилі. Він підходить з похмурим виглядом, з перших слів видно, що його хтось може виллє.
— Чувак, я за тобою стежив, і підкоривши весь місцевий кафе «Табуретка», я рванувся сюди. У мене для тебе є крута покупка, на яку ти ніколи не відмовишся.
Мої очі закатилися, я знаю, що це буде знову чудове пригода. В моїй голові вже формується план, як ми з Тріпером влаштуємо охоту за пасхальними яйцями на кладовищі. Я знаю, це звучить макабрічно, але що справиш — життя наркомана не таке просте.
Слідуючого дня ми встигаємо всі підготуватися до охоти. Всі радісні, як діти з магазину з цукерками. Дехто готується на більш серйозному рівні, підтягуються і все таке. Ми виправдовуємось перед родиною, що на навчанні, але насправді знаходимося в іншому світі, і нам там кайфово!
Згідно плану, о 12 годині по обіді ми збираємося на кладовищі, де знаходиться наше таємне сховище. З кишень я достаю біле — героїн, щоб надати собі та членам команди більше енергії та витримки на охоту. Справжні наркомани знають, що героїн підносить тебе додому, а МДМА робить тебе власністю вечірки. Всі взяли чпокнутись, і тільки я ще позволяю собі одну пыряться, адже ніщо не заборонено.
Кладовище, на яке ми попадаємо, виглядає вражаюче. Старі та гіллясті дерева, під якими зненацька може виповзти зла душа. Це як незнайомці в твоїх звичних розмовах — ти навіть не помічаєш, як вона вже на тебе наступила. Ще одна пыряться, і вже маю перед собою пейзаж, який зазвучує красивими пастельними кольорами, коли скінчиться особлива священна мить, що відбувається на наших очах.
Охоту ми виконуємо, як справжні професіонали. Нам вдається знайти кілька пасхальних яєць, які ніхто не знайшов за десятиліття. Ми радіємо, як діти, отримуючи свої перші подарунки на свято.
Усе було добре, але, якщо чесно, я починаю підозрювати одного з наших членів команди. Ймовірно, хтось з них на измене. Мої думки мотаються, мов чумацький багажник, але я не готовий відчепити. Я підстриг свої довгі волосся, адже готую нову дозу МДМА, і кожен моє космічний стрижка дає мені енергію та силу.
Усі крадуться, як бандити, але я відчуваю, що це не останній поворот. Я підкрадаюся до потенційного ватажка нашої опозиції, і вимовляю ті слова, що зневірять або сповнять його довірою.
— Слухай, мій друг, я знаю, що ти на стороні світла, але я все-таки прошу вірити мені. Ми тримаємо всю нашу команду під контролем, як справжній дідусь в пансіонаті, та не дамо комусь зіпсувати нашу пригоду. Довіряй, але перевіряй.
Той погляд, що він на мене викинув, пройде в історію. Я бачу, що він згоден, але його шрами він не забуде. Однак це кешуй-ся!, ми все одно шмигаємо вперед. Нічогісінько не зупинить нас!
На другому плані знаходиться наша більшість — ми, що віримо, що наша операція вдасться, йдемо вперед і залишаємо позаду все підозри та страхи.
Героїн б'є, але МДМА робить моє тіло вічно молодим. Поєднання цих двох речовин фіксує мене на сторінці історії, де я — репера наркомана, що звивається в психоделічних танцях під свою музику.
Так, кайфувати від охоти за пасхальними яйцями на кладовищі може тільки здоровий наркоман. Відчуваєш, як кригає страх в твоєму серці, але він не знаходить виходу, бо тіло вже закручується в пастку насолоди. Все важить, але твій дух вільний.
Роздумуючи про вчинене, я зізнаюся, що наші кроки були дорогими. Але формальності, чи не так? Життя наркомана — це прожити на повну катушку, поки світ не повернеться з довгого сну.
Cвіт, дивись на нас! Ми наркомани репери, що пожираємо ночі та якнайгучніше скандуємо наші тексті — і це наша вічна доля. Її не змінити, не варто нам і шукати виправдання.
Ми випливаємо на світло, втікаємо від проблем нашого суспільства, але виростаємо дітьми нашої революції. Бо ми — воплоти змін та відмова від банального світу, де кожна мить каже тобі, що ти не можеш усе змінити. Але ми можемо і ми самі знаємо це.
Ми — репери наркомани, не зобов'язані нікому пояснювати наш світ. Ми пишемо свою музику, танцюємо на своїх закладках та шмыгаємо на своїх хвилях. І це дуже прекрасно!
А тепер, залунати з кайфу, і прощатися з тобою. Життя занадто коротке, щоб пропускати моменти, коли можна забути про все і відірватися на повну програму. Кажу це, не затримуючись — і втікаю у своє місце, де наша гордість репера наркомана переливається через краєвиди нашого хижого світу.
Всього тобі найкращого у твоєму польоті. Ми розуміємо одне одного, і це надає моїм словам сили та шкідливість. Смійся з нього, але не пішов усякий вагабунд, якого не варто взяти на серйозно. Ми всі дзвінко сміємось, але ніхто не розуміє, що наш сміх — це наша зброя, що звучить найгучніше в цій всій музиці.
Це ми, репери наркомани, не передаються перевіркам. Ми знаємо всі секрети, кожна наша закладка розповідає т
Братцы и сестры, бросяйтесь на уши, я тут раз такое дело случилось, что аж за душу достало! Ну я, значит, такой наркоман-комик, цепенею по жизни, и хули я вам, естественно, про МДМА расскажу!
В общем, я кинофил, и однажды решил сходить сходить в кинотеатр. А чтобы был подьё***й кайфолом, решил зарядиться до предела перед сеансом. Пошел я к своему дилеру, сказал мужику "Дай два грамма, убиваться хочу!". Он сразу понял, что дело серьезное, и дал мне то, что нужно.
Так что я двинулся в кино с пакетиком химии в кармане. Перед сеансом я подсчитал, сколько мне понадобится, чтобы встать на ноги. Выловил я из кармана закладку, положил на язык и начал жевать, как жирную жвачку. Моя мордаха становилась все красивее и красивее.
А тут вдруг ко мне подсаживается один типок, сморщившись, как пердуха. Пару раз просить, чтобы я ему закладку отдал. Я ему, думаю, "Братишка, ты после такой дозы умрешь, а ты себе такой колоться хочешь! Лучше иди домой, успокаивающий чай попей!"
Но нет, он не унимается, продолжает назойливо выпрашивать. В итоге, я решил его пожалеть и дал маленькую дозу. После этого у него как стреляно: глазки загорелись, рот от восторга разевался, вместо ног он имел ампутированные лопатки. Вот так, надо было слушать меня, да не каждый понимает, что я кайфолом-комик, а не гадалка.
Все, наконец, я попал в зал, в котором пахло попкорном и мочей рядом стоящего бомжа. Завтра есть фильм про молодежь, убивающуюся на ЛСД-25. Ну, я, естественно, так обрадовался! Дохрена одноклассники, которые в таком возрасте двигались и кололись. А я только тогда начал разбираться в наркотиках, а тут уже опоздал на этот момент в истории.
Ну, короче, фильм начинается, я смотрю, а тут начинается что-то невероятное. Главный герой, одетый в простыню, начинает пялиться на себя и видит, что его лицо плавится, как кусок пельмешка на сковородке. Тысячи глаз начинают вырастать у него на шее, а музыка звучит так, что тело рвется на куски.
Все круче и круче, и я ощущаю, что вокруг меня начинает закручиваться вортекс. Кажется, я уже начинаю плавиться, как асфальт под жарким солнцем. В этот момент я понимаю, что я полностью погрузился в мир этого фильма. Я спокойно плаваю по сюжету, как дельфин в море. Вот это да, думаю, чувствую настоящий кайф, будто попал в другой мир!
Но в какой-то момент, я понимаю, что это уже слишком много. Я хотел уйти из этого безумия, но вокруг меня оказалось слишком много закладок. Видимо, я переборщил с дозой, и теперь не могу выбраться из этой химической клетки.
Я пытался выкрутиться, кололся успокаивающими, но они не помогали. Каждая секунда была просто мучением, и я уже не знал, что делать. Мне даже пришла в голову мысль, что может быть стоит вставить закладку в фильме, чтобы прервать этот кошмар. Но я понимал, что это было бы жестоко по отношению к другим зрителям, и я не стал этого делать.
Наконец, фильм закончился, и я выбрался из этого кино-ада. Хотелось бы сказать, что это был настоящий опыт просмотра, что я погрузился в другой мир и прошел через все трудности, но на самом деле это был просто кошмар, из которого нельзя было выбраться.
Ну, в общем, это был мой опыт с МДМА и походом в кино. Братцы и сестры, я даже и не знаю, стоит ли рекомендовать вам такой экстремальный опыт. Но если вы все-таки решитесь, помните, что это все-таки наркотик, и его нужно употреблять с осторожностью. А то можете оказаться в таком же кошмаре, как и я.